Шановні Пані і панове, українські друзі!
Дорогі коліжанки і колеги!
Пишемо Вам цього листа на шостий день війни в Україні. У день, коли російська армія бомбардувала меморіал Бабиного Яру та передавальну станцію на телевежі в Києві, в ніч після того, як на мирне населення Харкова та Житомира впали чергові ракети.
Зіткнувшись із російським беззаконням в Україні, міжнародна академічна спільнота намагається висловити глибоку солідарність Українському народу.
Ми всією душею з українцями. Ми засуджуємо агресорів, які безпідставно напали напали на Вашу країну. Ми захоплюємося моральним духом і боротьбою українського суспільства. Ми будемо шукати всі можливі способи допомогти Вам.
До тепер режим Путіна був для багатьох науковців та для представників світу культури лише складною проблемою, єдиним аспектом якої, була агресивність у публічній сфері. Ми часто обурювалися, але все ж не були морально стурбовані. Настав час, коли ми повинні чітко розрізняти мовчазний жах, який нічого не вчить і якого ми не можемо собі знову дозволити, та досвід, який вимагає переосмислення моральних цінностей, розуміння нашої спільної відповідальності та відповідних дій з нашого боку. Сьогоднішня війна в України – це подія, яка має стати відправним пунктом морального відновлення для сучасної Європи та світу.
Польський юрист єврейського походження, автор терміну „геноцид” Рафал Лемкін у 1944 році писав: „Якби за сотню миль звідси вбивали жінок, дітей і старих, чи не побіг би ти на допомогу? Чому ж не йдеш за покликом серця? Чому не робиш цього, коли відстань становить тисячу миль?”
У цьому ж виступі Лемкін звертає увагу на неадекватність звичних, повсякденних рамок розуміння таких явищ, як військове гноблення мирного населення: «Терплячість – це слово, яке відкриває шлях до військового злочину. (…)Терплячість — це добре слово, коли ми очікуємо підвищення по роботі, виділення грошей чи будівництво дороги».
Перед фактом вторгнення Путіна в Україну ми не можемо бути „терплячими”, але можемо і повинні допомагати тим, хто постраждав у результаті невиправданого нападу. Ми повинні відважно підтримувати жертв цієї війни і чітко висловлювати наше засудження агресора.
Головне правління Польського Культурологічного Товариства
Szanowni Państwo, Ukraińscy Przyjaciele, Koledzy i Koleżanki
Piszemy do Was ten list w szóstym dniu wojny na Ukrainie. W dniu, kiedy zbombardowane zostało miejsce pamięci w Babim Jarze i stacja przekaźnikowa przy wieży telewizyjnej w Kijowie, w noc po kolejnych pociskach spadających na ludność cywilną Charkowa i Żytomierza.
Wobec rosyjskiego bezprawia na Ukrainie międzynarodowa społeczność akademicka stoi przed próbą głębszej solidarności. Jesteśmy z Państwem całym sercem. Potępiamy agresorów dokonujących niesprowokowanej niczym inwazji na Wasz kraj. Podziwiamy postawę moralną i walkę ukraińskiego społeczeństwa. Będziemy szukać wszelkich możliwych sposobów na udzielenie Państwu pomocy.
Reżim Putina był dotąd dla zbyt wielu przedstawicieli środowisk akademickich i świata kultury jedynie złożonym problemem, którego zaledwie jednym z aspektów miało być agresywne działanie w sferze publicznej. Zbyt często byliśmy oburzeni, ale nadal nie moralnie zaalarmowani. Przyszedł czas, kiedy należy jasno odróżnić nieme przerażenie, które niczego nie uczy i na które nie możemy sobie kolejny raz pozwolić od doświadczenia, które domaga się moralnego osądu, działania i zrozumienia. Tragedia Ukrainy to sytuacja, która musi się stać na powrót źródłem moralnej wiedzy dla współczesnych w Europie i na świecie.
Polski prawnik żydowskiego pochodzenia, twórca pojęcia ludobójstwa (genocydu), Rafał Lemkin tak pisał w 1944 roku „Gdyby sto mil stąd mordowano kobiety, dzieci i starców, to czy nie pobiegłbyś z pomocą? Dlaczego wiec nie idziesz za głosem serca? Dlaczego nie robisz tego, kiedy odległość wynosi tysiąc mil?”
W tym samym wystąpieniu Lemkin zwraca uwagę na nieadekwatność zwykłej, codzienne ramy rozumienia dla zjawisk takich jak opresja wojenna na ludności cywilnej „Cierpliwość to słowo, które otwiera drogę do zbrodni wojennej. (…) Cierpliwość to dobre słowo, kiedy spodziewamy się awansu, przydziału pieniędzy lub zbudowania drogi”.
Wobec inwazji Putina na Ukrainę nie możemy być „cierpliwi”, lecz możemy i powinniśmy być pomocni cierpiącym, w wyniku niczym nieusprawiedliwionego ataku. Odważnie ich wspierać, wypowiadając jasno słowa potępienia dla agresorów.
Zarząd Główny Polskiego Towarzystwa Kulturoznawczego